Глава 22.
СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
Нормативна база:
1. Цивільний Кодекс України, Закон від16.01.2003 р. № 435-IV.
2. Цивільний процесуальний Кодекс України, Закон від 18.03.2004 р. № 1618-IV.
3. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII.
ВАЖЛИВОЮ ГАРАНТІЄЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ Є ЇХ СУДОВИЙ ЗАХИСТ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин ([2] стаття 15).
Вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем (виготівником, виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону [3] і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм Закону [1] та іншого законодавства, що регулюють ті ж питання і не суперечать Закону.
Якщо положення нормативних документів суперечать чинному законодавству, суд застосовує норми цього законодавства.
У тих випадках, коли в чинному законодавстві немає спеціальної норми щодо укладеної сторонами угоди про обслуговування, суд застосовує загальні положення про зобов'язання, передбачені главами 47 – 53 Закону [1] ([4] пункт 3).
Якщо передбачені Законом стосунки врегульовані міжнародним договором України інакше, застосовуються правила міжнародного договору ([3] стаття 3).
Вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються судами в позовному провадженні ([4] пункт 4).
Заява про захист прав споживача МАЄ повністю відповідати вимогам статті 119 [2] щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обгрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер) ([4] пункт 6).
Позови про захист прав споживачів МОЖУТЬ пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору ([2] стаття 110 частина 5).
Жоден із цих судів НЕ ВПРАВІ відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності ([4] пункт 5).
Споживачі ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ від сплати судового збору по позовах, які пов'язані з порушенням їх прав ([3] стаття 22 часть 3).
При задоволенні вимог споживача суд одночасно ВИРІШУЄ питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ([3] стаття 22 часть 2).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його НЕ СТАВИТЬСЯ в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має грунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
Якщо вимоги про відшкодування моральної шкоди не вирішувались разом з вимогами про застосування інших заходів захисту прав споживача, пред'явлення їх у подальшому окремо не суперечить правилам статті 22 Закону [3] ([4] пункт| 23).
ВІДНОСИНИ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СУДАМИ В РАМКАХ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗБИТОК, НАНЕСЕНИЙ В результаті НЕДОЛІКІВ ПРОДУКЦІЇ (ДЕФЕКТУ В ПРОДУКЦІЇ
ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ УМОВ ДОГОВОРІВ, ЯКІ ОБМЕЖУЮТЬ ПРАВА СПОЖИВАЧА
ЗАБОРОНА НЕЧЕСНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ПРАКТИКИ
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ